"Настане час, коли попрошу віддати мені все ваше майно. Ви з радістю це зробите"
Композитор Фома Гартман підхопив смертельну хворобу, поївши слив
Ви офіцер, і мусите піти на фронт. Але не піддавайтеся військовому психозу. Не втрачайте розуму. Побачите, що днями повсюди спалахне революція. Все буде скінчено. Тоді ваше перебування на фронті вже не матиме сенсу. Звільніться й прийдіть туди, де буду я, каже на початку 1917-го філософ 45-річний Георгій Гурджиєв військовому і композитору Фомі Гартману, 31 рік. Вони зустрілися в Петрограді в квартирі езотерика Петра Успенського.
Фома Гартман походив із села Хоружівка тепер Недригайлівський район на Сумщині. Як військовий дослужився до офіцера лейбгвардії 4-го імператорського стрілецького полку. Водночас закінчив консерваторію.
З початком Першої світової війни 1914-го його викликають на фронт. Відпустку проводить із дружиною Ольгою в Царському Селі біля Петрограда, де стоять полкові казарми. Дітей не мають. Цікавляться філософією й містикою. Читають мислителів Рудольфа Штайнера та Єлену Блаватську. Проводять спіритичні сеанси й шукають однодумців. Часто авторитетні філософи виявляються шарлатанами.
Їхнє захоплення поділяє математик Андрій Захаров. Пропонує познайомитись із Георгієм Гурджиєвим із Вірменії, якого представляє духовним учителем. Попереджає, що той може взяти 2 тис. рублів за навчання. Тоді за 20 рублів можна було купити офіцерські чоботи, а за 70 мундир. Але військовий пристає на пропозицію.
Людина не володіє безсмертною душею, розповідає Андрій Захаров про вчення вірменина. Але, працюючи над собою, може її сформувати. Тоді не підкорятиметься тілу і після смерті продовжить існування.
Я цілком щасливий. Маю дружину, достатньо грошей і музу. Але цього замало. Не вистачає якогось внутрішнього росту. Чи можна підтримати грошима вашу працю? Фома Гартман питає Георгія Гурджиєва за чашкою кави в ресторані "Палкин" на Невському проспекті.
Настане час, коли я попрошу віддати мені все ваше майно. Ви з радістю це зробите, але поки що не потрібно, відповідає.
Про знайомство Гартман розповідає дружині. Вона ображається, що пішов на зустріч без неї. Удвох кілька разів навідуються до філософа. За місяць композитор повертається в розташування військ ближче до фронту.
"У Києві дізнався, що цар зрікся престолу й до влади прийшов Тимчасовий уряд. Відбулося повстання солдатів, що ледь не коштувало мені життя, згадує Фома Гартман події березня 1917 року в книжці "Наша жизнь с господином Гурджиевым". Мене відправили до Петрограда. Місто стало центром революції. Захотіли з Ольгою втекти з нього. Горів бажанням потрапити туди, де був Гурджиєв, на Кавказ".
Наприкінці літа їдуть в Єсентуки тепер у Ставропольському краї Росії. Біля орендованого будинку їх зустрічає спітнілий, одягнений у потертий піджак Андрій Захаров. Георгій Гурджиєв запрошує в помешкання, де сидять декілька чоловіків і жінок. Пригощає чаєм, але не дозволяє додавати цукор. Несподівано наказує прибрати стіл і марширувати кімнатою. Всі виконують команду.
Увечері філософ розповідає, що збирається до Персії. Гартмани хочуть із ним. Фома боїться, щоб його не оголосили дезертиром. Їде до Ростова оформити відпустку.
Гурджиєв купує воза і двох коней, щоб везти речі. Група вирушає з Єсентуків у напрямку Сочі. Філософ ставить незручні питання й завдання. Виконуючи їх, прихильники мають удосконалюватися.
"Я не впевнений, що Гурджиєв давав будь-які серйозні обіцянки тим, хто працював у його орбіті. Хто ставав до самовивчення, вже ніколи не міг спати спокійно", розповідав у "Спогадах" письменник Вільям Велш.
Перший день мандрівки завершують поночі. О 2:30 зупиняються на невеликій галявині. Ольга Гартман знімає туфлі на підборах. Її ноги розпухли, стерті мозолі кривавлять. Вечеряють чаєм і хлібом. Фомі Гартману доручають чергувати вночі. Підтримує вогнище, бо навколо завивають вовки. Вранці дізнаються від подорожнього, що хижаки загризли корову неподалік.
Ольга взуває саморобні сандалі з картону. Йдуть без зупинок, доки не натрапляють на покинутий будинок. Залишаються в ньому на дві доби. У маєтку неподалік купують вино та хліб.
Коли рушають, Георгій Гурджиєв наказує чоловікам штовхати воза й рахувати до чотирьох. Потім у зворотному порядку. Так учить "розподіляти увагу". Приходять до села Уч-Дере тепер мікрорайон Сочі, яке провідник називає Персією. Каже, що зупиняться в ньому. Цим походом перевіряв рішучість і здатність долати труднощі.
"Доки ми займалися приготуванням перекусу, пан Гурджиєв зайшов у магазин. Там пробув довго, писав Фома Гартман. Велів відкрити великі дерев'яні ворота навпроти. За ними була дорога до дачі. Вона стояла на схилі, що спускався до Чорного моря".
"Гурджиєв влаштувався біля Сочі з невеликою групою. Поїхав туди і я. Місце було прекрасне, все в трояндах. З одного боку відкривався вид на море, з другого було видно ланцюг гір, вкритих снігом. Ми жили в кількох будинках. Рубали ліс, заготовляли дрова, збирали дикі груші", згадував про перебування в Уч-Дере езотерик Петро Успенський.
Гартман береться вичищати сарай і стайню. Відпочиваючи, підбирає у садку і їсть кілька слив. Наступного ранку прокидається з розладом шлунка й головним болем. Його лихоманить. Кидає в дружину пляшкою вина й хоче вистрибнути з вікна. Гурджиєв заспокоює, поклавши руку на лоба. Хворого возом доправляють у Сочі.
"Деякі перехожі кидали на мене квіти, приймаючи за небіжчика. Губи мої були сині. Я здавався задубілим, витягнувшися на возі у своїй військовій формі", згадував Фома Гартман поїздку вулицями Уч-Дере. У лікарні кажуть, що підхопив тиф через брудні руки. Вважають, що не виживе. Колють камфору.
"У мене безперервно були марення. Червоні ноти бігали кімнатою. Дружина казала, що там нічого нема. Раптом наша покоївка Марфуша сказала з докором: "Як же це так, що ви не бачите? Їх повно". Взяла фартух в одну руку, а другою стала ловити ноти, писав Фома Гартман. Потім вийшла і сказала, що викинула їх і я можу спати спокійно. Заснув і не бачив більше видінь. Проста селянка, яка не вміла читати, виявилася мудрішою за мою дружину".
Лікується два місяці. Їде потягом до Єсентуків. Там у березні 1918-го відкривають Інститут гармонійного розвитку людини. Прибувають слухачі з Москви й Петрограда. Чоловіки й жінки живуть окремо. Їм дозволено спілкуватися лише годину на тиждень. Гартмани сваряться, але наставник переконує, що потрібно терпіти.
"У такі моменти всі мирські бажання жага багатства, розкоші, їжі, жінок, ставали дрібними й незначними, наче не існували", згадував Фома Гартман.
Займаються гімнастичними вправами і "священними танцями". Падають на підлогу і повзають, як змії. Відтворюють руками й ногами букви алфавіту. Розповідають перед гуртом про свої слабкості. Роблять усе під музику Георгія Гурджиєва і Фоми Гартмана.
Якось наставник просить усіх написати відмову від майна. Жінкам дозволяє залишити обручку й годинники. Коли всі це роблять, повертає речі. Так нібито виховує байдужість до матеріального.
Триває революція, місто захоплюють більшовики. Гурджиєв шукає інше місце для своєї діяльності. Пише до Єсентукської ради робітничих депутатів, що група з 12 науковців іде до гори Індюк на Кавказі. Шукатимуть золото в річках. Їм дають намети, сокири, лопати й декілька пляшок спирту.
Сідають у товарні вагони і за день дістаються міста Армавір. Там теж більшовики. Група намагається приховати своє "панське" походження. Фома Гартман бруднить нігті, вивертає одяг і спльовує на землю лушпиння від насіння.
Ідуть долиною, з якої видно гору Ельбрус. Їх оточують бандити. Ольга Гартман ховає гаманець із коштовностями в бюстгальтер. Серед речей знаходять срібну скриньку. Погрожують убити "буржуїв". Ольга переконує, що співає в театрі і мусить мати гарний вигляд. Головорізи їх відпускають.
Доходять до Сочі, яке утримують білогвардійці. Георгій Гурджиєв оголошує про завершення експедиції, бо в нього закінчилися гроші. Радить всім знайти роботу й чекати на закінчення революції.
Фома Гартман дає приватні уроки музики, його дружина виступає як співачка. Після приходу більшовиків у Сочі переїжджають до Тифлісу тепер Тбілісі. Там Фома стає художнім керівником оперного театру. Потім тікають у Туреччину.
5 балетів написав композитор Фома Гартман "Червона квітка", "Фра Міно", "Свято Покровителя", "Бабетта", "Свято в Україні". Створив дві опери "Есфір" і "Головний пекар", симфонії і концерти для фортепіано, віолончелі, скрипки, контрабаса, флейти, арфи. Музику до 12 казок. Романси на вірші Олександра Пушкіна, Марини Цвєтаєвої, Анни Ахматової, Марселя Пруста. Був автором музики до 53 фільмів
Ховався від нацистів у покинутому будинку
1885, 21 вересня в селі Хоружівка нині Недригайлівський район Сумської області в родині військового Олександра Гартмана народився син Фома. Його дід німецький філософ Едуард фон Гартман. У дитинстві захопився фортепіано, імпровізував.
1894 помирає батько. Мати Ольга віддає хлопця до військової академії в Санкт-Петербурзі. Директор звертає увагу на музичні здібності й дозволяє паралельно навчатися музики. З 1895-го бере уроки в директора Імператорської капели Антона Аренського. Пізніше вступає вільним слухачем до Петербурзької консерваторії на клас фортепіано.
1906 одружується з донькою державного чиновника 21-річною Ольгою Шумахер. Вона має добру освіту та знає європейські мови, займається співами. Наступного року оперні театри Москви та Санкт-Петербурга виконують балет Фоми Гартмана "Червона квітка". Він подобається російському царю Миколі II. Той дозволяє композитору відкласти військову службу й займатися музикою.
1908 виїжджає до Мюнхена на навчання в диригента Фелікса Мотля. Знайомиться з художником Василем Кандинським. Разом пишуть музику до п'єси "Жовтий звук". Із танцюристом Олександром Сахаровим працює над хореографічними сюїтами на грецьку тематику. Пише статті до німецького авангардного видання "Синій вершник", захоплюється містикою.
1912 помирає мати. Фома Гартман із дружиною повертається до Російської імперії. З початком Першої світової війни його мобілізують. Працює по штабах на фронті. У вільний час пише музику до французької комедії "Сила кохання і чар".
1916 знайомиться з вірменським філософом Георгієм Гурджиєвим. Їде до нього на Кавказ і стає слухачем програми вдосконалення людини. "Пан Гурджиєв був людиною-таємницею, згадувала Ольга Гартман. Ніхто не знав про його вчення, ніхто не знав його походження. Але хто контактував, той бажав слідувати за ним, як Фома і я".
1920 через встановлення радянської влади на Кавказі Гартмани із Гурджиєвим їдуть до Константинополя тепер Стамбул. Фома організовує оркестр із російських емігрантів-музикантів. В Османській імперії назріває громадянська війна, тому переїжджають до Берліна.
1922-го перебираються в Париж. Орендують маєток у передмісті. Георгій Гурджиєв відкриває Інститут гармонійного розвитку людини. Фома Гартман пише музику для медитацій і вправ.
1924 із групою Гурджиєва пливуть до Нью-Йорка. Виступають зі "священною гімнастикою" в нью-йоркському Carnegie Hall, потім у Бостоні, Філадельфії та Чикаго. За кілька місяців повертаються у Францію. Гурджиєв розриває стосунки з учнями. Гартман зосереджується на музиці. Отримує стипендію від музичного видання Belaieff.
1938 селиться в містечку Гарш біля Парижа. Із приходом нацистів ховається в покинутому будинку. Там є фортепіано. Працює над оперою "Есфір" за мотивами п'єси Жана Расіна. Створює концерти для різних музичних інструментів.
1950 з дружиною переїжджають до Нью-Йорка, оселяються на Мангеттені. Читає лекції про мистецтво й пише музику для фільмів.
1956, 28 березня помирає від серцевого нападу в Нью-Йорку. Ховають на кладовищі в Прінстоні у штаті Нью-Джерсі. За два тижні в мерії Нью-Йорка проводять концерт, який мав відбутися за участю Фоми Гартмана. Його грають учні.
По материалам: https://gazeta.ua/articles/history-journal/_nastane-chas-koli-poproshu-viddati-meni-vse-vashe-majno-vi-z-radistyu-ce-zrobite/985310